Тестове повідомлення - треба завантажити flash player
Жінки, яких кохав Шевченко
Шевченко також був людиною, тому і кохав, і ненавидів, і мріяв, і страждав… Та зараз зупинімось на першому… Як виявляється, у його житті було багато жінок, та про них ми навіть не здогадуємось! Найрідніша і єдина – мама. Катерина Шевченко (Бойко). Вийшла заміж за кріпака Григорія ГрушівськогоШевченка в 1802-му. Її тато був козаком, але життя склалося так, що волю було утрачено, а донька народилась кріпачкою. Не має сумнівів, що батькова туга за втраченою волею відбилася на формуванні цієї жінки в дитинстві, роздмухуючи найнеймовірніші казкові фантазії та мрії. Звісно ж, мрії ті доволі рано були розтоптані суворими реаліями: батьки не мали своєї землі, а тому змушені були відробляти панщину головним чином за самі харчі. В 19 років вона вийшла заміж за Григорія, який і грамоту знав, і був порівняно багатшим. Але шестеро дітей — то шестеро дітей. І якщо дочку Катерину та старшого сина Микиту Катерина з Григорієм ще встигли коли не «поставити на ноги», та підготувати до життя, то Тарас і менші Йосип, Ярина та сліпенька Марія зазнали і знущань мачухи, і важкого сирітства. Але ще за життя мама дала майбутньому поетові основне — любов та материнську ласку, без відчуття яких так легко озлитися на весь світ і ніколи не пізнати кохання. Родина Катерини та Григорія Шевченків була не найбіднішою, але всього треба було досягати кривавою і важкою працею. Дуже заважали родині й управителі поміщика Василя Енгельгарда, що засвідчують і архівні документи, з яких відомо, що кирилівські кріпаки часто втікали з села, роками не повертаючись додому. Цілком можливо, що й Григорієве чумакування було видом такої «втечі», хоча, з іншого боку, воно ж відчиняло світ, додавало певної фінансової та психологічної рівноваги. Для Тараса ж це означало зростання під переважним впливом матері, яка його любила і — поволі — згасала. Це згасання, безсумнівно, відбилося на всьому подальшому поетовому житті, бо хіба можна вважати справедливим світ, який тяжкою працею зводить у могилу матір. Першу і найдорожчу його Катерину, яка виявилася беззахисною перед наругою світу. Протилежністю матері стала мачуха — Оксана Терещенко, яку батько Тарасів взяв за жінку після смерті дружини. Вдова з трьома дітьми, життя якої було дуже складним, вона до того ж мала жорсткий і неврівноважений характер. Коли стали жити в одній хаті, в Тараса не склалися взаємини з її сином Степаном, якого він інколи добряче бив. Звісно, що в таких сутичках мачуха ставала на бік рідного сина. Проте світлих жіночих образів в житті малого Тараса було таки більше. Один із найніжніших споминів пов’язаний із сестрою Катериною — терпляча та ніжна нянька, яку з теплотою та ніжністю згадує поет у повісті «Княжна». Через рік після смерті матері вона вийшла заміж за кріпака Антона Красицького в сусіднє село Зелена Діброва, до хати яких часто тікав Тарас, коли йому ставало нестерпно. Там його завжди тепло приймали, з розумінням ставилися до непростого свавільного характеру хлопчика. Катерина стала першою Тарасовою берегинею, яка могла прихистити і зрозуміти не схожого ні на кого хлопця. Першим його справжнім "...подивись, подивись на мене, як я каюсь" (продовження)
коханням була актриса Піунова із Нижнього Новгорода. Тут Тарас Шевченко, повертаючись у 1857 році із заслання, змушений був півроку прожити під поліцейським наглядом. Актори тоді не належали до вищого статусу, а він шукав саме таких – простих і небагатих. Тарас Шевченко стежив за духовним і професійним ростом актрисипочатківки, підбирав їй потрібну літературу, заради неї навіть зумів запросити відомого російського театрального актора Щепкіна, аби той хоч раз зіграв із Піуновою, дав оцінку її таланту і допоміг улаштуватися на велику сцену в Харкові. Із цього роману залишилася тільки дружба зі Щепкіним і портрет актора, який нині зберігається у Львівському національному музеї. Однак Піунова виявилася надто вже легкодумною молодою особою і в останній момент відмовилася від вигідного ангажементу в Харківському театрі, який їй всетаки влаштував Щепкін. Потім доля звела Тараса з Христиною Довгополенко – наймичкою троюрідного поетового брата Варфоломія Шевченка, він навіть просив Варфоломія вмовити дівчину вийти за нього заміж. Але та відмовила Тарасові Шевченку заради молодого писаря. Не все, звичайно, було так сумно. Опорою в духовному житті Шевченка зуміла стати Варвара Репніна, внучка останнього українського гетьмана Розумовського. На час знайомства їй було майже 40 років, йому – 29. Але у той час Шевченко кохав іншу – 20-річну поміщицю Ганну Закревську. Навіть посвятив їй дві поезії, хоча на загал, у “Кобзарі” є дуже мало віршів, присвячених жінкам. І, можливо, цей вибір був би вдалим, але Закревська була заміжня. Проте, все життя Тарас Шевченко пам’ятав своє перше, ще дитяче кохання до сусідської дівчинки Оксани Коваленко, з якою разом пасли вівці, і яка наділила малого Тараса першим поцілунком. Таку “маленьку кучеряву Оксаночку” Шевченко шукав усе життя. І знайшов її в 44 роки у Петербурзі на вечорах у своїх друзів, поміщиків Карташевських. В вишиванці, рожевощока, чорнобрива, щебетлива і чепурненька, а ще обдарована і грамотна, що у ті часи було рідкістю, вона працювала прислугою. 19-річна “дівчинка до чаю”, як називали її дами, була сиріткою – і від цього ще більше защеміло серце поета. Він згадав власну долю і кохав її уже не просто як жінку, а з теплом, з яким ставляться до найдорожчої і найочікуванішої дитини. А ще він, мов за соломинку, чіплявся за кожну, навіть непевну, можливість здобути сімейне благополуччя. Щоденники і спогади сучасників зовсім протилежно трактують поетові стосунки з Ликерою Полусмак. Можливо, вона й дійсно викидала на смітник оригінальні букетики польових квітів, які дарував їй поет, бо хотіла дорогих і фальшивопишних троянд. Він казав: “Збудую тобі хатину, сидітимеш у ній, як панночка, нічого не робитимеш. Хіба що борщу зварити чи сорочку випрати.” А вона прагнула чогось звичнішого і зрозумілішого. Скоріше за все, Ликера таки була занадто молодою. Тарас Шевченко здобув їй звільнення з кріпацтва, навіть винайняв помешкання, в якій наречена мала готуватися до весілля… Заміж Ликера вийшла за перукаря Яковлєва, безпробудного пияка. Вона народила багато дітей, але після смерті чоловіка покинула столицю і приїхала до Канева. Вона зрозуміла, ким насправді була ця людина, тільки пройшовши довгий і важкий життєвий шлях. Тараса Шевченка у Каневі не пам’ятають, а от Ликера у спогадах залишилась. Пригадують як виховану, обізнану жінку, дуже вправну майстриню. Вишивала лиштвом – білим по білому, що зуміє далеко не кожна рукодільниця. У музеї зберігається вишитий нею рушник з півнями, Ликера принесла його на могилу Тараса Шевченка. Кажуть, він хотів, аби на їх весіллі неодмінно був рушник з півнями. Відвідуючи меморіал, у книзі відгуків одного разу вона залишила запис: «травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Подивись, подивись на мене, як я каюсь…». Але було вже запізно. Прикро, але справжня народна слава і жіноча любов прийшли до Тараса Шевченка тільки після його смерті. кор. Громадянська еволюція або Болить душа
Щодня ми бачимо безпритульних на вулиці. Щодня проходимо повз них, іноді кидаючи монету у простягнуту руку. Але не усі оминають цих людей... Не залишились байдужими і засновники організації “Оселя”. Вони своїми силами та коштами організовують святкові обіди дарують одяг і взуття, а маленьким дітям - іграшки. А у цей перед-великодній час не лише ці люди потребують нашої допомоги, а й ми потребуємо самопожертви, адже даруючи частинку себе іншим ми стаємо на щабель вищими. Проте, надаючи людям позбавленим соціального статусу гуманітарну допомогу, важливо не забути про те, що усім цим людям також потрібний розуміючий погляд та надійне плече вірного друга, тепле слово і терпіння
зі сторони інших. Мабуть у цьому й полягає громадянська еволюція - дарувати себе іншим і збагачуватись духовно. Великим прикладом у цьому для нас є організація “Оселя”, що дарує промінчики щастя цим знедоленим людям. Ксенія Кіт Перше квітня - брехня ВСЕСВІТНЯ
До Вашої уваги звичаї зустрічі Дня сміху у різних країнах світу: У Франції з’явилося це свято, 1 квітня традиційно відзначають радісно та яскраво. Друзі жартують один над одним і влаштовують різні розіграші, які за традицією називаються «квітневими рибами». Традиція називати розіграші та жартівливі подарунки «квітневими рибами» з’явилася у Франції в XVI столітті. Король Франції Карл IX у 1564 році переніс дату святкування Нового року з 1 квітня на 1 січня, але на наступний рік деякі з його наближених жартома подарували йому кілька дарунків. Розіграш дуже сподобався королю, а так як сонце в той день знаходилося в сузір’ї риб, ці жартівливі подарунки отримали назву «квітневі риби». В Шотландії улюбленим предметом для жартів і розіграшів є «задня частина» людського тіла. Шотландці кладуть один одному під сидіння подушки, що видають певні звуки, і пластмасові кнопки, а особливим шиком вважається прикріпити до задньої частини друга особливу жовту стрічку, яка свідчить про те, що ця людина зловилася на першоквітневий розіграш. В нашій країні 1 квітня супроводжується чималою кількістю різноманітних витівок і розіграшів, однак, виділити якийсь звичний жарт не представляється можливим. Класичний жарт щодо білої спини сьогодні може спрацювати тільки над людиною, яка забуде, який саме день на календарі. Але можна точно можна сказати, що в Україні 1 квітня святкується нітрохи не менш завзято, ніж в інших країнах світу! Словник львівської ґвари (шукайте продовження у наступних випусках)
Аґрафка - 1. шпилька, 2. подд-руга; айнбрух - вламання; аліво - та де там; аліяс - інакше; алярм - тривога; академус, ака-демік - студент академії, університету; акомодуватися - звикати, присто-совуватися; амант - коханець; андрути - вафлі; анцуґ - одяг; аус - кінець; Юхтити - красти; Яндрус - відчайдух, хуліган, авантурник. Актуально
Варто… …переглянути «Пам’ятай мене» Після самогубства старшого брата сім’я нью - йоркського студента Тайлера (Роберт Паттінсон) розсипається наче пісок. Батьку (Пірс Броснан) начхати на свого сина, а у матері – нова сім’я, чоловік… Якось, Тайлер разом зі своїм другом Айданом (Тейт Веллінгтон) вплутується у бійку. Його затримують, але потім відпускають під
заставу. Айдан дізнається, що у копа, який веде справу Тайлера, є донька Еллі (Емілі де Рейвін). Щоб помститися її батьку, Айдан вмовив друга закрутити з дівчиною роман, який згодом переріс у справжню любов… Бажаємо вам щастя і радості, віри і благополуччя! Нехай чудесне свято Великодня принесе любов та світло у вашу родину, щирість та добро у взаємини! Нехай Боже благословення буде запорукою миру на нашій землі, духовного відродження нашої держави, здійснення найзаповітніших мрій та сподівань! Христос Воскрес! А як же без подяк?!
Висловлюємо велику подяку: – школі журналістики ЦТДЮГ; – нашій моделі з обкладинки - Уляні Маєвич; – всесвітній павутині за чудові фотографії Шевченка та людей позбавлених соціального статусу; – і Вам за те, що читаєте нашу газетку, адже вона створена саме для Вас!!! Не забуваємо і таких людей, як: – Оксана Москва; – Галина Палажій; – Назарій Лазур; – Оксана Москва; – Христина Перетятко. редактор.
Жінки, яких кохав Шевченко
Шевченко також був людиною, тому і кохав, і ненавидів, і мріяв, і страждав… Та зараз зупинімось на першому… Як виявляється, у його житті було багато жінок, та про них ми навіть не здогадуємось! Найрідніша і єдина – мама. Катерина Шевченко (Бойко). Вийшла заміж за кріпака Григорія ГрушівськогоШевченка в 1802-му. Її тато був козаком, але життя склалося так, що волю було утрачено, а донька народилась кріпачкою. Не має сумнівів, що батькова туга за втраченою волею відбилася на формуванні цієї жінки в дитинстві, роздмухуючи найнеймовірніші казкові фантазії та мрії. Звісно ж, мрії ті доволі рано були розтоптані суворими реаліями: батьки не мали своєї землі, а тому змушені були відробляти панщину головним чином за самі харчі. В 19 років вона вийшла заміж за Григорія, який і грамоту знав, і був порівняно багатшим. Але шестеро дітей — то шестеро дітей. І якщо дочку Катерину та старшого сина Микиту Катерина з Григорієм ще встигли коли не «поставити на ноги», та підготувати до життя, то Тарас і менші Йосип, Ярина та сліпенька Марія зазнали і знущань мачухи, і важкого сирітства. Але ще за життя мама дала майбутньому поетові основне — любов та материнську ласку, без відчуття яких так легко озлитися на весь світ і ніколи не пізнати кохання. Родина Катерини та Григорія Шевченків була не найбіднішою, але всього треба було досягати кривавою і важкою працею. Дуже заважали родині й управителі поміщика Василя Енгельгарда, що засвідчують і архівні документи, з яких відомо, що кирилівські кріпаки часто втікали з села, роками не повертаючись додому. Цілком можливо, що й Григорієве чумакування було видом такої «втечі», хоча, з іншого боку, воно ж відчиняло світ, додавало певної фінансової та психологічної рівноваги. Для Тараса ж це означало зростання під переважним впливом матері, яка його любила і — поволі — згасала. Це згасання, безсумнівно, відбилося на всьому подальшому поетовому житті, бо хіба можна вважати справедливим світ, який тяжкою працею зводить у могилу матір. Першу і найдорожчу його Катерину, яка виявилася беззахисною перед наругою світу. Протилежністю матері стала мачуха — Оксана Терещенко, яку батько Тарасів взяв за жінку після смерті дружини. Вдова з трьома дітьми, життя якої було дуже складним, вона до того ж мала жорсткий і неврівноважений характер. Коли стали жити в одній хаті, в Тараса не склалися взаємини з її сином Степаном, якого він інколи добряче бив. Звісно, що в таких сутичках мачуха ставала на бік рідного сина. Проте світлих жіночих образів в житті малого Тараса було таки більше. Один із найніжніших споминів пов’язаний із сестрою Катериною — терпляча та ніжна нянька, яку з теплотою та ніжністю згадує поет у повісті «Княжна». Через рік після смерті матері вона вийшла заміж за кріпака Антона Красицького в сусіднє село Зелена Діброва, до хати яких часто тікав Тарас, коли йому ставало нестерпно. Там його завжди тепло приймали, з розумінням ставилися до непростого свавільного характеру хлопчика. Катерина стала першою Тарасовою берегинею, яка могла прихистити і зрозуміти не схожого ні на кого хлопця. Першим його справжнім "...подивись, подивись на мене, як я каюсь" (продовження)
коханням була актриса Піунова із Нижнього Новгорода. Тут Тарас Шевченко, повертаючись у 1857 році із заслання, змушений був півроку прожити під поліцейським наглядом. Актори тоді не належали до вищого статусу, а він шукав саме таких – простих і небагатих. Тарас Шевченко стежив за духовним і професійним ростом актрисипочатківки, підбирав їй потрібну літературу, заради неї навіть зумів запросити відомого російського театрального актора Щепкіна, аби той хоч раз зіграв із Піуновою, дав оцінку її таланту і допоміг улаштуватися на велику сцену в Харкові. Із цього роману залишилася тільки дружба зі Щепкіним і портрет актора, який нині зберігається у Львівському національному музеї. Однак Піунова виявилася надто вже легкодумною молодою особою і в останній момент відмовилася від вигідного ангажементу в Харківському театрі, який їй всетаки влаштував Щепкін. Потім доля звела Тараса з Христиною Довгополенко – наймичкою троюрідного поетового брата Варфоломія Шевченка, він навіть просив Варфоломія вмовити дівчину вийти за нього заміж. Але та відмовила Тарасові Шевченку заради молодого писаря. Не все, звичайно, було так сумно. Опорою в духовному житті Шевченка зуміла стати Варвара Репніна, внучка останнього українського гетьмана Розумовського. На час знайомства їй було майже 40 років, йому – 29. Але у той час Шевченко кохав іншу – 20-річну поміщицю Ганну Закревську. Навіть посвятив їй дві поезії, хоча на загал, у “Кобзарі” є дуже мало віршів, присвячених жінкам. І, можливо, цей вибір був би вдалим, але Закревська була заміжня. Проте, все життя Тарас Шевченко пам’ятав своє перше, ще дитяче кохання до сусідської дівчинки Оксани Коваленко, з якою разом пасли вівці, і яка наділила малого Тараса першим поцілунком. Таку “маленьку кучеряву Оксаночку” Шевченко шукав усе життя. І знайшов її в 44 роки у Петербурзі на вечорах у своїх друзів, поміщиків Карташевських. В вишиванці, рожевощока, чорнобрива, щебетлива і чепурненька, а ще обдарована і грамотна, що у ті часи було рідкістю, вона працювала прислугою. 19-річна “дівчинка до чаю”, як називали її дами, була сиріткою – і від цього ще більше защеміло серце поета. Він згадав власну долю і кохав її уже не просто як жінку, а з теплом, з яким ставляться до найдорожчої і найочікуванішої дитини. А ще він, мов за соломинку, чіплявся за кожну, навіть непевну, можливість здобути сімейне благополуччя. Щоденники і спогади сучасників зовсім протилежно трактують поетові стосунки з Ликерою Полусмак. Можливо, вона й дійсно викидала на смітник оригінальні букетики польових квітів, які дарував їй поет, бо хотіла дорогих і фальшивопишних троянд. Він казав: “Збудую тобі хатину, сидітимеш у ній, як панночка, нічого не робитимеш. Хіба що борщу зварити чи сорочку випрати.” А вона прагнула чогось звичнішого і зрозумілішого. Скоріше за все, Ликера таки була занадто молодою. Тарас Шевченко здобув їй звільнення з кріпацтва, навіть винайняв помешкання, в якій наречена мала готуватися до весілля… Заміж Ликера вийшла за перукаря Яковлєва, безпробудного пияка. Вона народила багато дітей, але після смерті чоловіка покинула столицю і приїхала до Канева. Вона зрозуміла, ким насправді була ця людина, тільки пройшовши довгий і важкий життєвий шлях. Тараса Шевченка у Каневі не пам’ятають, а от Ликера у спогадах залишилась. Пригадують як виховану, обізнану жінку, дуже вправну майстриню. Вишивала лиштвом – білим по білому, що зуміє далеко не кожна рукодільниця. У музеї зберігається вишитий нею рушник з півнями, Ликера принесла його на могилу Тараса Шевченка. Кажуть, він хотів, аби на їх весіллі неодмінно був рушник з півнями. Відвідуючи меморіал, у книзі відгуків одного разу вона залишила запис: «травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Подивись, подивись на мене, як я каюсь…». Але було вже запізно. Прикро, але справжня народна слава і жіноча любов прийшли до Тараса Шевченка тільки після його смерті. кор. Громадянська еволюція або Болить душа
Щодня ми бачимо безпритульних на вулиці. Щодня проходимо повз них, іноді кидаючи монету у простягнуту руку. Але не усі оминають цих людей... Не залишились байдужими і засновники організації “Оселя”. Вони своїми силами та коштами організовують святкові обіди дарують одяг і взуття, а маленьким дітям - іграшки. А у цей перед-великодній час не лише ці люди потребують нашої допомоги, а й ми потребуємо самопожертви, адже даруючи частинку себе іншим ми стаємо на щабель вищими. Проте, надаючи людям позбавленим соціального статусу гуманітарну допомогу, важливо не забути про те, що усім цим людям також потрібний розуміючий погляд та надійне плече вірного друга, тепле слово і терпіння
зі сторони інших. Мабуть у цьому й полягає громадянська еволюція - дарувати себе іншим і збагачуватись духовно. Великим прикладом у цьому для нас є організація “Оселя”, що дарує промінчики щастя цим знедоленим людям. Ксенія Кіт Перше квітня - брехня ВСЕСВІТНЯ
До Вашої уваги звичаї зустрічі Дня сміху у різних країнах світу: У Франції з’явилося це свято, 1 квітня традиційно відзначають радісно та яскраво. Друзі жартують один над одним і влаштовують різні розіграші, які за традицією називаються «квітневими рибами». Традиція називати розіграші та жартівливі подарунки «квітневими рибами» з’явилася у Франції в XVI столітті. Король Франції Карл IX у 1564 році переніс дату святкування Нового року з 1 квітня на 1 січня, але на наступний рік деякі з його наближених жартома подарували йому кілька дарунків. Розіграш дуже сподобався королю, а так як сонце в той день знаходилося в сузір’ї риб, ці жартівливі подарунки отримали назву «квітневі риби». В Шотландії улюбленим предметом для жартів і розіграшів є «задня частина» людського тіла. Шотландці кладуть один одному під сидіння подушки, що видають певні звуки, і пластмасові кнопки, а особливим шиком вважається прикріпити до задньої частини друга особливу жовту стрічку, яка свідчить про те, що ця людина зловилася на першоквітневий розіграш. В нашій країні 1 квітня супроводжується чималою кількістю різноманітних витівок і розіграшів, однак, виділити якийсь звичний жарт не представляється можливим. Класичний жарт щодо білої спини сьогодні може спрацювати тільки над людиною, яка забуде, який саме день на календарі. Але можна точно можна сказати, що в Україні 1 квітня святкується нітрохи не менш завзято, ніж в інших країнах світу! Словник львівської ґвари (шукайте продовження у наступних випусках)
Аґрафка - 1. шпилька, 2. подд-руга; айнбрух - вламання; аліво - та де там; аліяс - інакше; алярм - тривога; академус, ака-демік - студент академії, університету; акомодуватися - звикати, присто-совуватися; амант - коханець; андрути - вафлі; анцуґ - одяг; аус - кінець; Юхтити - красти; Яндрус - відчайдух, хуліган, авантурник. Актуально
Варто… …переглянути «Пам’ятай мене» Після самогубства старшого брата сім’я нью - йоркського студента Тайлера (Роберт Паттінсон) розсипається наче пісок. Батьку (Пірс Броснан) начхати на свого сина, а у матері – нова сім’я, чоловік… Якось, Тайлер разом зі своїм другом Айданом (Тейт Веллінгтон) вплутується у бійку. Його затримують, але потім відпускають під
заставу. Айдан дізнається, що у копа, який веде справу Тайлера, є донька Еллі (Емілі де Рейвін). Щоб помститися її батьку, Айдан вмовив друга закрутити з дівчиною роман, який згодом переріс у справжню любов… Бажаємо вам щастя і радості, віри і благополуччя! Нехай чудесне свято Великодня принесе любов та світло у вашу родину, щирість та добро у взаємини! Нехай Боже благословення буде запорукою миру на нашій землі, духовного відродження нашої держави, здійснення найзаповітніших мрій та сподівань! Христос Воскрес! А як же без подяк?!
Висловлюємо велику подяку: – школі журналістики ЦТДЮГ; – нашій моделі з обкладинки - Уляні Маєвич; – всесвітній павутині за чудові фотографії Шевченка та людей позбавлених соціального статусу; – і Вам за те, що читаєте нашу газетку, адже вона створена саме для Вас!!! Не забуваємо і таких людей, як: – Оксана Москва; – Галина Палажій; – Назарій Лазур; – Оксана Москва; – Христина Перетятко. редактор.